Світла мати |
| 21.09.2010 | |||||
|
Віддай усе, що взяв,
Осінь. Знову ця сіра, сумна, нескінченна осінь. Сірі калюжі на сірому асфальті, сірі будинки, сірі обличчя втомлених, заклопотаних і роздратованих перехожих. Здається, що сонце й світло покинуло це місто якщо й не назавжди, то таки ж надовго. Сіро. І освятись. Все краще, що узяв, Зумій віддати. Стоїть на видноколі світла мати — У неї вчись. Б. Олійник І раптом погляд ловить одну посмішку, другу, потім ще… Не сміх, не веселощі, а саме посмішки — лагідні, ліричні, доброзичливі. Багато посмішок. Наче сонце вияснилося з важких, густих, сірих хмар. Придивляюся. Вулицею (тією самою, сірою) йде молода жінка, майже дівчинка. Вона не зважає на холодні краплини, калюжі видаються справжнісінькими люстерками, в обличчі її — якась незбагненність і таїна. Вона йде, немов під ногами не бруд великого міста, а легкі пухнасті хмаринки, і довкола звучить не набридливий гамір мегаполісу, а величний, урочистий, ангельський спів. Вагітна. Вона несе в собі нове життя, нову надію, нове майбутнє, вона йде так, як ішли за сотні й тисячі років до неї мільйони жінок, несучи людству право на життя і право на вічність. Тому й освітлюються посмішками найсуворіші обличчя — люди й людство вітають материнство. Скільки б не минуло часу від біблійного створення світу, людина в захопленні й захваті схилятиметься перед таємницею таємниць — перед жінкою, яка несе в собі нову людину, нову історію, новий всесвіт  Для тебе, рідненька, я сонце покличуМати при надії й мати з немовлям на руках. Не краса — набагато прекрасніше, не символ — набагато символічніше. Не велич — набагато величніше. Мати — і це над усім і поза усім. І не мають значення ані час, ані країна, не мають значення статки. Важить тільки те, що людство завжди покладалося на матерів, на їхнє велике заступництво, на їхню безмежну любов, на їхню предковічну мудрість. Пригадується олійна картина Тараса Шевченка «Катерина». Молода майбутня мати ступає по курній дорозі за якимось селом. Десь вдалині крутяться крила старого вітряка, десь позаду зникає у безвість зрадливий коханий, підстрибує цуцик. І на першому плані полотна — молода жінка, яку ніби й зрадили, ніби й зневажили. Та ніхто й не згадає обличчя вершника, ніхто не впізнає, навіть побачивши близько, того вітряка. Бо над усім освітлена, одухотворена, осяйна постать юної матері, якій судилося бути вічною, бо невмируще саме материнство. Скільки тих матерів, які дивляться на нас із давніх картин чи ікон. Скільки осяйних жіночих облич, у яких і ніжність, і тривога, і впевненість у правильності шляху, яким би складним він не був. Вона була красуня з Катеринівки Спадає на думку прекрасний і щемливий образ із роману «Твоя зоря» Олеся Гончара. Пам’ятаєте — «Мадонна під яблунею»? «Вся вона мовби оповита тихим сяйвом материнської відданості, любові й злагоди, а блискучі яблука над нею з-поміж листя нависають таким рясним вінком, наче все небо вродило ними і роса ось-ось із них скапле разом із соковитим цвітом вранішньої зорі... Не могли ми й слова вимовити від захвату, заніміли, вражені, і явно помітили, як вуста її ворухнулись в усмішці, зверненій до дитятка чи, може, й до нас. Так оце вона, оце його заповітне творіння... Свіжа й барвиста стоїть наша степова Мадонна під яблунею, злегка схилившись до своєї славненької, в білій льолі дитини, їй віддана вся ніжність, вся дума-задума, що нею промениться материнський, сповнений тихої ласки погляд. І найбільша сила картини була якраз зосереджена в цьому погляді молодої матері: дивишся і бачиш, що нічого, крім немовляти, зараз для неї на світі не існує, є лише це крихітне життя, і вона його мовби чатує, оберігає поглядом від якихось напастей, від невідомих, нікому не чутних ще небезпек, що, може, тільки вона їх і передчуває своїм материнським інстинктом...».  Тут не йшлося про відому ікону «Мадонна з немовлям під яблунею» Лукаса Кранаха Старшого, не йшлося й про інші не менш відомі полотна. Тією дивовижно прекрасною жінкою з дитятком була землячка героїв роману, Надька Винниківна, родом із того ж самого села. Невідомий художник побачив, зумів розгледіти ту справді надхмарну, високу красу, яка робить людей безсмертними. То краса надії, краса ніжності й відданості, краса самозречення й самопожертви — але ж в ім’я любові! І хіба ж важливо, яке ім’я носить жінка, якщо доля наділила її найпрекраснішим і найвищим іменем — Мати.І тільки з нею кожну мить Без слів я зможу говорить А на початку далекого XVI століття великий італієць написав образ матері, який залишився в історії живопису, в історії християнства, нарешті — в історії людства як «Сикстинська мадонна». …Здається, відкрилася завіса. І невідь звідки, здається, із вічності, ступає на пухнасту хмарку Пречиста з Немовлям на руках. Оточена сонмом ангелів, стоячи на хмарині, Мадонна представляє світові свого божественного Сина. «Це не картина, а видиво; що довше дивишся, то швидше переконуєшся, що перед тобою щось неприродне відбувається... І це не омана: не спокушає ані кольорами, ані блиском зовнішнім. Тут душа живописця без усяких мистецьких хитрощів, але з дивовижною легкістю й простотою передала полотну оте чудо, що в ній відбулося». В.А. Жуковський  Діва Марія тримає дитину дуже обережно, дуже ніжно й турботливо. Здається, що Іісус знаходиться в якомусь незвичайному колі: Його захищають материнська рука й покривало, яке спадає кудись униз. Мадонна дивиться ніби прямо на глядача, але все-таки крізь нього — Вона дивиться у майбутнє, знаючи, яка доля чекає на її Дитя. Молода жінка знає, що тримає на руках спасіння всього людства, бачить Голгофу, чує рев натовпу на тому хресному шляху, до якого ще немало років. Але поки — тримає на руках сина, захищаючи від будь-яких бур і нещасть. В обличчі Марії Рафаель майстерно поєднав досконалу жіночу красу й високу християнську духовність, освітлені невмирущим сяйвом материнства.Дехто вважає, що Марія Рафаеля майже втратилася ореол святості: на її голові не сяє корона, над головою немає німба, за нею не тримають важких коштовних оксамитів. На ній якесь покривало й плащ із простої тканини, іде вона босоніж — по суті, це звичайна жінка. Недарма багатьом впадало в око, що й дитину вона тримає так, як це роблять селянки. Але цю босоногу жінку зустрічають, як царицю небесну. Навіть Папа зняв перед нею тіару — земний владика постав перед глядачем просто як схвильований старий. «Це не картина, а видиво; що довше дивишся, «Це щось справді майже неможливе... Чи була насправді Марія такою, як вона тут зображена, цього ніхто ніколи не знав і, зрозуміло, не знає, за винятком сучасників її, які, втім, нічого нам гарного про неї не говорять. Але такою, принаймні, створили її релігійні почуття й вірування людства... Мадонна Рафаеля — справжнє надбання велике… І коли наукові пошуки відкриють історичні риси обох цих облич, і тоді картина не втратить своєї цінності». І. М. КрамськойБлагоговійно й ніжно Мадонна притискає до грудей сина, який сидить у неї на руках. І матір, і дитину не можна уявити окремо, бо їхнє існування можливе тільки разом, у нерозривній єдності. Марія — заступниця людська — несе назустріч людям свого сина, майбутнього Спасителя всього людства. Особливого тепла полотну додають двоє дітлахів — то два ангели, які дивляться знизу на Божу Матір. І якщо саме полотно — визнаний світовий шедевр, який уже півтисячоліття нікого не залишає байдужим, то ці двоє хлопчаків, які просто не можуть не викликати щирого замилування, — частий сюжет великодніх, різдвяних, іменинних листівок. Різні покоління, різні люди вбачали в «Сикстинській мадонні» кожен своє. Одні бачили в тільки релігійний зміст, інші — приховану моральну філософію, треті цінували художню досконалість. Мабуть, кожен знаходить і завжди знаходитиме щось своє, але ніколи не буде людини, яка не схилить голову перед красою і святістю материнства: Ave, Maria, gratia plena; Dominus tecum: benedicta tu in mulieribus, et benedictus fructus ventris tui, Jesus. Sancta Maria, Mater Dei, ora pro nobis peccatoribus, nunc et in hora mortis nostrae. Amen. В симфонії дивній весняної ночі — Я чую твій шепіт, що кличе мене  Радуйся, Маріє — це католицька молитва до Богородиці, названа за початковими словами. Молитву цю ще називають ангельським вітанням, бо її перші слова — привітання архангела Гавриїла, сказані Пресвятій Діві в момент Благовіщення. Слова поклали на музику І.-С. Бах, Шарль Гуно, А. Дворжак, Дж. Верді, Ф. Шуберт... Нелегко перелічити всіх, хто звернувся до світлого й величного, але такого близького й земного образу Пречистої. І не одне століття летять над планетою найщиріші звертання до Матері, до Заступниці, до Пречистої. Майже неймовірно, але час не має влади над цими мелодіями, які звучать і в маленьких італійських селах, і в могутніх американських мегаполісах, і в ошатних українських містечках. Ave Maria — і тамується подих у найдальших куточках земної кулі. Ave Maria — і з перших звуків охоплює якесь щемливе почуття, ніжність і любов до всього світу. Ave Maria — і на якусь мить забуваєш, де ти. Ave Maria — і залишається тільки жаль, коли спів закінчився.Радуйся, Маріє, благодаті сповнена! Господь із Тобою; благословенна Ти між жонами, Свята Маріє, Матір Божа, молися про нас, грішних, нині і в час смерті нашої. Амінь. …Ідуть вузенькими стежинами в житах, велелюдними проспектами в мегаполісах жінки, які несуть надію. Непразна — кажуть в Україні про вагітну, а значить — називають трудівницею, великою трудівницею. Бо хіба є важливіша праця, аніж народити, вигодувати, викохати, виростити дитя? Бо перед ким іще так схиляють голову й сиві академіки, і юні студенти, і кремезні військові, і замріяні поети? Бо в кого ми вчимося більшому, у кого можемо взяти більше, хто пройде з нами будь-яким шляхом? Ми всі страшенно заборгували — кожній жінці, яка прямує вулицею, несучи в собі надію, кожній жінці, яка на лаві у сквері тихенько годує грудьми «білу лялю в льолі білій», кожній жінці, яка народжувала, народжує й народжуватиме, не зважаючи на війни й революції, на перевороти й катаклізми. Матері й тільки їй, яким би не було її ймення, людство вдячне за своє існування. Її одвічній мудрості й невгасимій вірі, невмирущій надії й безмежній любові. Бо якщо є Мати — вічним буде життя. Катерина Потапова
Похожие статьи: |
|||||
